Курилів Володимир – волонтер із міста Стрий, Львівської області. Разом зі своїми побратимами Зоріним Сергієм та Ленишиним Назаром ведуть активну діяльність на волонтерському фронті. В інтерв’ю Володимир розповів нам про виклики й труднощі волонтерства. Їх благородна справа допомагає утримувати позиції на фронті нашим захисникам.
Чому вирішили стати волонтером?
Ще тоді, в 2015 році, нас із хлопцями попросили відвезти допомогу військовим на Схід. Тоді й затягло у вир волонтерської діяльності: все пішло раз за разом, і, як бачите, до сьогоднішнього дня.
У якій організації працюєте?
Ми самі по собі. Кожен тиждень їздимо на передову. Працюємо 24/7. Дорогою не зупиняємося для відпочинку, все їдемо, щоб якнайскоріше допомогти нашим бійцям.
В чому складність бути волонтером?
Скажу так, що складності немає ніякої, головне – мати бажання. Мати бажання не тільки займатися волонтеркою, а ще й сплачувати податки, працювати й виконувати свої обов’язки. Але наразі труднощі трапляються з паливом. Бувають такі випадки, що є кошти, а нема де заправитися. Це зараз непросто.
Особисто для мене, найвиснажливішим у моїй роботі є телефонні дзвінки. Бувають такі випадки: їду за кермом, а мені дзвонять, просять про допомогу. В такий момент я не можу щось записати, бо не зручно. А воно все забувається, бо дуже багато роботи. Тому завжди прошу, щоб мені писали в соцмережі: або на Viber чи на WhatsApp. Також є випадки, що мені передають документи для підписів, щоб я особисто зустрівся з людьми.
Тобто, є дуже багато таких штук, які в пам’яті просто важко тримати. Треба завжди мати в голові свою особисту «флешку».
Як волонтери знаходять кому допомогти? До вас звертаються чи ви самі шукаєте?
Ми постійно працюємо в телефонному режимі. Нас самі знаходять, тому ми з великим задоволенням допомагаємо як військовим, так і цивільним. Коли мені дзвонять, то я завжди намагаюся дізнатися скільки людей похилого віку чи дітей знаходиться в тому населеному пункті. Постійно маємо можливість допомогти з дитячим харчуванням, їжею та засобами гігієни. Все пакуємо, підписуємо й доставляємо.
Крайнім разом, як їздили на Схід, то хлопці просили нас про допомогу, щоб ми забрали в безпеку трьох корів. Їх ніхто не доглядає, бо люди звідти повиїжджали. Тому військові й просили про порятунок, щоб ворожа куля їх не вбила.
Як звітуєте про витрачені кошти, які були отримані від певних організацій або людей?
У нас злагоджено організована робота в цій сфері. Робимо фото- та відеодокази. Оперативно надсилаємо пітверджувальний матеріал тим, хто надав кошти або ще якусь допомогу нашій армії. Дякувати Богу, не було таких випадків, коли мені дзвонили й самі просили, щоб ми все прозвітували. Такий момент у нас є контрольованим.
Найяскравіша подія під час волонтерської діяльності?
Для мене найголовнішим і найяскравішим у моїй роботі є щасливі очі бійців! Це завжди була, є і буде першочергова мета мого приїзду й допомоги хлопцям. Люблю дивитися в їх щирі очі, бачити в них радість і віру в нашу перемогу!
Слава Україні! Героям Слава!
Розсудовська Сніжана